Криворучко Світлана Костянтинівна

  НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА РОБОТА  

За час роботи в університеті викладала різні навчальні дисципліни, зокрема, «Історія римської літератури», «Антична література», «Література Відродження», «Література 17-19 ст.», «Література 20 ст.», «Сучасна література зарубіжних країн», «Фольклор народів світу», «Історія польської літератури», «Дитяча література», «Література Харківщини», «Історія англійської літератури», «Історія іспанської літератури», «Історія французької літератури», «Поетика літературного твору», «Новітня література». Викладає дисципліни ІІІ рівня акредитації для аспірантів: «Методологія і методика філологічних досліджень», «Теорія і практика викладання філологічних дисциплін у вищій школі», «Типологія стилів і напрямів літературного процесу».

У 2015 р. сприяла заснуванню кафедри східних мов та міжкультурної комунікації в ХНУ імені В.Н. Каразіна.

У 2016 р. сприяла впровадженню дисципліни «Італійська – друга іноземна мова» на кафедрі романської філології та перекладу ХНУ імені В.Н. Каразіна.

  НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ     

Наукові інтереси – напрями  історико-літературного процесу; персоналій французької літератури ХХ століття;  тенденцій сучасної літератури межі ХХ–ХХІ ст.;  персонації сучасної українофонної, франкофонної, германофонної, англофонної, норвезької,   італійської, китайської літератур; тенденції світової літератури межі ХІХ-ХХ ст. та ХХ ст.

У 2015-2018 рр.       заснувала та організувала 4  міжнародних наукових конференції «Художні феномени в історії світової літератури: перехід мови в письменництво» (Харків, ХНУ імені В.Н. Каразіна).

У 2019-2020 рр. організувала 3 всеукраїнських конференції з міжнародною участю: «Гармонія і хаос: єдність чи конфлікт» 2019 р.; «Ціннісні орієнтири в мистецькому просторі – індивід і соціальний контекст» 2020 р.; «Фрізманівські читання: науково-методична спадщина, продовження традицій» 2020 р. (Харків, ХНПУ імені Г.С. Сковороди).

У 2021 організувала міжнародну конференцію «Аргументи сучасної філології» «нестача» і «бажання» і тексті».

У 2021 організувала Міжнародний Академічний семінар «Сучасна академічна комунікація» між аспірантами України та вченими Бразилії із Middle West State University UNICENTRO.

У 2021 сприяла підписанню міжнародної угоди між ХНПУ імені Г.С. Сковороди та Middle West State University UNICENTRO.

У 2017 р. заснувала та орпилюднила 2 номери англофонного електронного журналу «Accents and Paradoxes of Modern Philology».

У 2020 р. засновниця за заступник головного редактора англофонного електронного журналу «Astraea» 2020 р. Інформаційний лист. Із журналом можна ознайомитись за посиланням http://journals.hnpu.edu.ua/index.php/astraea/issue/view/184

У 2018-2021 рр. керівник науково-методичного семінару «Сучасна академічна комунікація» (2018-2019 р., 2019-2020 р. факультету славістики; 2020-2021 українського мовно-літературного факультету імені Г. Ф. Квітки-Основʼяненка) Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Член редакційної колегії філологічних фахових журналів категорії В «Наукові записки» та «Філологічні трактати», «Волинь філологічна».

Під керівництвом проф. С.К. Криворучко захищено 4 кандидатських дисертації з філологічних наук.

Має близько 200 наукових та навчально-методичних праць, серед яких монографії, підручник, навчальні посібники, енциклопедії, наукові статті у журналах WOS, Scopus та фахових видань.

Головними науковими результатами є аналіз нонконформістського мислення «сильного» героя у творчості Андре Жіда, еволюція персонажа від нонконформізму до конформізму. У творах А. Жіда виявлені модерністські аспекти, які представлені філософськими гедоністичними мотивами; досліджено плідне втілення елементів символістської поетики; передчуття письменником постмодерністської естетики; розкриття феномену літературного екзистенціалізму як проблеми вибору. Переглянуто «репутацію» Сімони де Бовуар (виведення здобутків письменниці із тіні Жан-Поля Сартра), перекодовано її роль і місце в історії літератури ХХ ст. Скорельовано синтагму «літературний екзистенціалізм» в аспекті семантичного наповнення терміну:  розкрито феномен проблеми вибору в діахронії та синхронії. У літературних творах Сімони де Бовуар виявлено поєднання притчевого і публіцистичного пластів. Притчевий пласт виникає із «міфу» про Адама і Єву, публіцистичний  – із осмислення історичних, соціальних, політичних і культурних подій. Єва увібрала архетипи давньогрецьких богинь. Архетипи богинь проявляються у художніх образах відповідно «фемінному» алхімічна богиня (Афродіта із архетипу Великої Богині), «феміністському» – незаймані богині (Артеміда, Афіна, Гестія), та «жіночому» – уразливі богині (Гера, Деметра, Персефона) концептам. Виявлено вагомий внесок С. де Бовуар у створенні «фемінних» художніх образів, які через проблему вибору впроваджують ідею важливості «кохання», позбавляються відчуттів і статусу «Іншої» як комплексу неповноцінності, виходять на рівень творчої самореалізації екзистанта. Феномен літературного екзистенціалізму С. де Бовуар реалізує як проблему вибору, яка ставиться перед героєм та сприяє його еволюції.   Доведено, що створення С. де Бовуар впливових героїнь, відповідно «фемінному» концепту, вплинуло на  літературні образи ХХ–ХХІ ст.

У тенденціях європейської літератури межі ХХ–ХХІ ст. встановила формування мистецької парадигми «критичний вимисел», що утворився після постмодернізму, змінив постмодерністську естетику як «традицію» у протиставленні та наслідуванні. «Критичному вимислу» притаманні аспекти: відродження комунікації; відродження традиції – зв’язок із традиційною літературою; відродження історії; відродження лінеарності; відокремленість персоналій минулого від естетики та напрямів, до яких вони віднесені; увага до «окремих» творів митців; відродження сюжету, інтриги; відродження віри, цінностей; знаходження зв’язків, ствердження існування системи та ієрархії; звернення до науки, релігії, психології, як до пояснювальних систем знання; спроба знайти істину; зображення-«винахідництво» довкілля як демонстрація іншого погляду на світ; оповідальна інстанція автора-героя; трансформація жанру; синтез стилів: наукового, художнього, публіцистичного, рекламного; соціальна детермінованість; поєднання матеріального і духовного: техніцизму із психологізмом; уникнення штампів; подолання комплексу «масовості» та «натовпу»; повернення історизму: копіювання з історії та вписування в історію; лініарність, замість кола; автофікціональність; оповідь-філіація – невпевнена нарація як нерішуче розповідання; період «не-знання»; контамінація; естетичний мінімалізм; завуальована інтертекстуальність; примарність.

Довела, що постмодерністську чуттєвість «критичний вимисел» заперечує у зображенні світу як хаосу, коли відроджує віру, існування загальнолюдських цінностей, та успадковує і поглиблює поетичне мислення постмодерністської «манери письма». Заперечує принцип нонселекції, коли відшукує «зв’язки», стверджуючи існування соціальних та інших систем й ієрархій. Відмовляється від фрагментарності, коли повертає лінеарність сюжету. Висловлює довіру метаоповіді, коли звертається до науки, релігії, психології, як до пояснювальних систем знання. Заперечує дискретність історії, намагаючись відродити «історію» як еволюційний процес. Так само, як і постмодернізм, «критичний вимисел» виявляє недоліки мас-медіа, але агресивніше. На відміну від постмодернізму, який відмовився від істини, стверджуючи її варіативність, «критичний вимисел» намагається знайти істину та відродити мораль і загальнолюдські цінності. У хронотопі творів «критичного вимислу» герой активно включений у сучасність, час зображуваних подій – сьогодення (лініарне, послідовне, еволюційне, історичне); простір – «земний» і «неземний» (після смерті); місце – земне життя та існування після смерті  в «неземних вимірах».

Автофікціональність виявляється у поєднанні емпіричного автора і експліцитного автора в образі головного героя твору, який не є ототодженням реального автора. Біографічний вимисел є лише імітацією біографії реального автора, або іншого відомого письменника, який виступає героєм твору. Нерішуча нарація демонструє певний кут зору в оповіді героя із його внутрішнього погляду, що є фокалізацією світоглядної позиції. Оповідь-філіація передбачає встановлення зв’язків, винаходження автентичності і відмінності, що розтлумачує «своє» і «чуже».  Соціальна детермінованість відкриває причино-наслідкову зумовленість, зв’язки у суспільстві, що передбачає «зв’язок» твору із реальністю, як спроба його включення і впливу на соціум.  Риси «критичного вимислу» виявлено у творах сучасних письменників Ф. Беґбеде, А. Нотомб, Я. Муакса, М. Кундери, І. Нолль, Дж. Барнса, Т. Еґґена, Ю. Гордера, Дж. Пауло, Шань Са М. Барбері, Б. Вербера, Д. ван Ковелера, С. Рушді, Шань Са, Дж. Паоло, С. Вакарчука та інших.

  ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ  

  ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК