24 квітня 2024 року пішла з життя Марія Дмитрівна Култаєва – доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАПН України, завідувач кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди

Рік тому, 24 квітня 2024 року пішла з життя Марія Дмитрівна Култаєва –
доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАПН України, завідувач
кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету імені
Г.С.Сковороди, президент Українського товариства філософії освіти, член Польського
товариства філософської педагогіки імені кардинала Броніслава Ф.Б. Трентовського. З
1970 року до 2024 року вона працювала у ХНПУ імені Г.С.Сковороди, займаючись
підготовкою педагогічних кадрів для України, відхиляючи пропозиції із закордонних
університетів. Вона пройшла шлях від викладача до професора, ставши одним із
провідних науковців України у сфері філософії освіти. Марія Дмитрівна була видатним
оратором і перекладачем. Протягом багатьох років вона була членом асоціації
перекладачів філософської літератури України, створила найкращу бібліотеку
німецькомовної філософської літератури у місті, читала лекції з німецької філософії
освіти, консультувала вчителів та молодих науковців, організовувала зустрічі студентів
з провідними філософами, сприяючи освітній євроінтеграції України.
Колектив кафедри філософії звернувся до керівництва університету з
пропозицією надати кафедрі філософії ім’я Марії Дмитрівни, це питання винесено на
порядок денний засідання Вченої ради університету, яке відбудеться 30 квітня.
Відбулися поминальні заходи за участі ректора, проректорів та деканів, керівників
підрозділів університету – кожен згадав своє особливе, що пов’язувало з Марією
Дмитрівною, вона вміла підтримати та надихнути своїм віршем, видатною цитатою,
дотепним жартом, не кажучи про те, що цитувала літературні твори 5-ма мовами.
Чимало видатних вчених вшанували її пам'ять – з багатьма її поєднувала не тільки
наукова багаторічна співпраця, а й тепла дружба – Віль Савбанович Бакіров, доктор
соціологічних наук, професор, академік Національної академії наук України
та член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України розповів
присутнім про роки знайомства з Марією Дмитрівною та про період її співпраці з
Каразінським університетом, наголосив на тяжкій втраті як науковиці, так і прекрасної
людини, скарб якої є невичерпним.
Хочеться додати слова про Марію Дмитрівну Култаєву Сергія Вікторовича
Пролеєва, доктора філософських наук, професора, завідувача відділу філософії
культури, етики та естетики Інституту філософії Григорія Сковороди:
«Відійшла у вічність Марія Култаєва – одна з найталановитіших та
найерудованіших українських філософів. Втім, що значить узвичаєне «одна з…»? В
багатьох відношеннях вона була кращою, вона була унікальною. Звісно, можна
перераховувати – професор, член-кореспондент НАПН України, понад два
десятиліття завідувач кафедри філософії… вірогідно кращий у філософській спільноті
знавець німецької мови – німецька була для неї практично рідною, її вірші перемогли у
престижному літературному конкурсі поезій Німеччини… монографії… блискучі
публікації з філософії освіти… можна далі загинати і загинати пальці. Але це все лише
наслідки. Наслідки тієї непересічної особистості, якою була Марія Култаєва.
Наслідки, які б вони не були значущі, незрівнянно менші за неї саму. Вона та людина,
про яку можна мовчки – довго і вдячно – подумати. Їй випало дуже нелегке життя,
чимало трагічних подій. Але вона завжди зберігала незбагненну силу духу, живу
бадьорість, енергію і доброзичливість. Мало про яку людину, котру знаєш кілька
десятиліть, можеш щиро сказати, що не чув від неї жодного злого слова. При тому,
що була чіткою і безкомпромісною в судженнях, прекрасно розпізнаючи
некомпетентність, похибки, претензійність та тривіальність думки. Їй був
властивий найкращий різновид критики – вона нечасто публічно розвінчувала когось, а

просто створювала на противагу сумнівним інтелектуальним продуктам свої якісні,
евристично потужні тексти. І все ставало ясно.
Марія Дмитрівна була відкритою до людей, і чимало наших колег, її вихованців
та вихованок завдячують їй важливими надбаннями своєї долі. Про це також можна
багато розповідати – але ті, хто знають, ті знають, а іншим двома словами не
перекажеш. Її відрізняла якась непозірна, повністю позбавлена демонстративності
справжність. І в останні – вже воєнні (як звучить!) – роки, коли з людьми
відбувається різне, Марія Култаєва повною мірою підтвердила свою високу людську і
інтелектуальну гідність. Маючи прекрасні можливості виїхати в Польщу, в Німеччину
(усюди в неї були друзі), мати там забезпечене життя, вона від першого дня війни
дотепер залишалась у Харкові. І коли в найнебезпечніші періоди жахливих обстрілів я
вмовляв її виїхати хоч тимчасово, бодай кудись недалеко, хоч би в Полтаву, вона
категорично відмовилась. Чому? Вона, сама маючи істотно за 70 років, казала: «Як я
полишу своїх немічних старих сусідів?» І неначе вибачаючись за те, що відмовляється
виїжджати з пекла, на яке російські бомби і ракети перетворили прекрасне, найбільше
в Україні російськомовне місто, починала розповідати, як вона опікується старими,
що просто пропадуть без її допомоги. А потім ще згадувала всіляку живність, яка
також потребує її турботи. Думала про всіх, наче сама невразлива (хоч і була посічена
склом з розбитих вікон після влучання ракети в її будинок, дивом не загинула). І читала
талановиті, пронизливі вірші, написані в ті самі дні. Цей непоказний, вкрай простий,
але непохитний героїзм вартує справжніх подвигів. Зрештою, це і був подвиг. Людини і
справжнього філософа. Хай буде їй Царство Небесне!
Світла пам'ять!