Центр ментального здоров’яНовини університетуННІ спеціальної освіти та інклюзії

Програма інтервізійного заняття для вчителів щодо ПЗСП №4 Тема: Управління поширеними проблемами ПЗПСП учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану

Опубліковано: 6 січня 2026 р.

Програма інтервізійного заняття для вчителів щодо ПЗСП №4

Тема: Управління поширеними проблемами ПЗПСП учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану

Компонент	Час, хв
Вітальне слово. Пояснення мети зустрічі	3
Запит до учасників щодо подій, які вимагали прояву компетентності в області ПЗСП. Обговорення цих подій. Якщо матеріалу для обговорення буде замало, - запропонувати власні, заздалегідь приготовані, кейси.	20
Міні-лекція на тему «Чинники, що зумовлюють актуальні проблеми психосоціальної підтримки учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану».	25
Огляд ресурсів управління поширеними проблемами ПЗПСП учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану	25
Проходження опитувальника WHO-5	5
Заключне слово. Зворотній зв'язок	2
Загалом	80

Посилання на реєстраційну форму для учасників супервізії: https://www.activityinfo.org/c/cuea4yfmget64z52/4e6cf3 Її треба заповнювати на кожній супервізії. Сюди також включена згода на фото. Просимо робити скріншот чи два з кожної сесії, будь ласка.

МАТЕРІАЛИ

Міні-лекція на тему «Чинники, що зумовлюють актуальні проблеми психосоціальної підтримки учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану»

1. Організаційно-технічні чинники: нестабільні умови навчання

Перший блок факторів – це все, що стосується умов, у яких ми організовуємо навчання. У воєнний час ці умови постійно змінюються, і ми вимушені негайно пристосовуватися.

1) Повітряні тривоги та загрози обстрілів.

Уроки перериваються, інколи по кілька разів на день. Навчальний процес втрачає логіку та ритм, а діти автоматично «випадають» із навчання, повертаються напруженими або виснаженими, що підриває відчуття безпеки та унеможливлює планування.

2) Відключення електроенергії та нестабільний інтернет.

Одна з найпоширеніших причин пропусків уроків, зривів онлайн-занять і затримок у виконанні завдань. Вчителі змушені готувати асинхронні матеріали, дублювати уроки, перекладати презентації, записувати відео – і все це часто робиться у вечірній чи нічний час, коли є світло.

3) Змішаний формат роботи закладів.

Поєднання онлайн і офлайн режимів значно збільшує навантаження на вчителів. Необхідно вести документацію, готувати різні варіанти уроків, враховувати технічні можливості учнів та їхню присутність у різних часових поясах (що стало реальністю через переміщення сімей).

4) Нестача умов для компенсації навчальних втрат.

Хоча школа та батьки погоджуються, що прогалини потрібно компенсувати, робити це складно через:

– відсутність доступу до інтернету в дітей;

– обмежений вільний час педагогів;

– небажання учнів чи батьків виділяти додаткові години;

– фізичні ризики;

– роз’їзд родин у різні регіони або країни.

Відтак навіть найкращі ініціативи щодо додаткових занять не завжди реалізуються.

2. Психоемоційні чинники: стан дітей та вчителів

За останній рік психологічний стан здобувачів освіти помітно погіршився. Дослідження показують:

· кількість дітей, які почуваються тривожно, напружено – зросла майже удвічі;

· кількість учнів, які відчувають втому – у півтора рази більша, ніж минулого року;

· діти, які почуваються «в безпеці», «спокійно», «енергійно», «щасливо» – зменшилися приблизно на 20%.

Причини емоційного виснаження дітей включають:

· тривалий хронічний стрес і невизначеність;

· порушення сну;

· труднощі в концентрації уваги;

· постійний шум тривог і новинний фон;

· дефіцит живого спілкування;

· перебування тривалий час у притулках чи в ізоляції.

Діти часто проживають самотність, тому що спілкування з однолітками визначається дистанційним навчанням, від’їздом друзів за кордон.

Психоемоційний стан вчителів також різко погіршився.

Серед поширених проявів:

· емоційне вигорання;

· зниження мотивації;

· виснаження через багатозадачність;

· відчуття «постійної тривоги у фоні»;

· переживання за власну родину та учнів;

· труднощі в підтриманні особистого ресурсного стану.

3. Навчально-пізнавальні чинники: зміни в мотивації та здатності навчатись

Умови війни впливають на когнітивні та навчальні можливості дітей.

Діти часто демонструють:

· знижену мотивацію;

· труднощі з організацією навчання;

· відсутність внутрішнього ресурсу для самостійної роботи;

· зниження рівня концентрації;

· швидку втомлюваність;

· емоційні зриви або млявість.

Батьки фіксують проблеми з концентрацією, відсутність інтересу до навчання, порушення комунікації. Такі зміни природні, адже у стані тривалого стресу мозок дитини працює у режимі виживання, а не розвитку.

Через це вчителям часто складно:

· підтримувати інтерес у класі;

· давати об’єктивне оцінювання;

· створювати системність у навчанні;

· забезпечувати зворотний зв’язок кожній дитині (особливо в дистанційному форматі).

4. Соціально-сімейні чинники: зміни в житті родин

Уже другий рік діти проживають війну разом із родинами, і це впливає на їхню поведінку в школі:

· родини часто перебувають у підвищеному стресі;

· батьки не завжди можуть забезпечити контроль, допомогу чи присутність у навчанні;

· сім’ї переміщуються, живуть у різних часових поясах, змінюють житло, умови побуту;

· багато батьків працюють у режимі перевантаження або у важких умовах;

· частина родин переживає втрати, поранення, мобілізацію членів сім’ї.

Ці чинники формують у дітей додаткові переживання: страхи, тривогу, агресивність або емоційне відгородження.

5. Професійні виклики педагогів

Учителі сьогодні фактично виконують роль:

· педагогів,

· кризових комунікаторів,

· фасилітаторів безпеки,

· стабілізаторів емоційних станів,

· інколи – людей, які є «єдиною стабільністю» у житті дитини.

Підсилюють труднощі:

· необхідність працювати без достатньої кількості ресурсів;

· часта відсутність зворотного зв’язку від учнів;

· необхідність готувати асинхронні матеріали;

· надмірна кількість адміністративних завдань;

· бракує живого спілкування в шкільному колективі;

· неможливість «підхопити» дитину емоційно, коли це легше зробити офлайн.

Учитель опиняється в ситуації, коли на нього покладена значна кількість очікувань як від системи, так і від батьків, при цьому рівень підтримки недостатній.

6. Чинники, пов’язані з безпекою

Психосоціальна підтримка неможлива без відчуття безпеки. У воєнних умовах саме ця потреба порушена найбільше.

Доводиться:

· проводити уроки у бомбосховищах;

· переривати навчання при кожній тривозі;

· швидко збирати речі та спускатися в укриття;

· постійно слухати сирени;

· переносити тривогу друзів, родин, колективу.

ПІДСУМОК

Проблеми ПЗПСП сьогодні є наслідком сукупності чинників. Кожен із них посилює інші:

· Організаційні складнощі ускладнюють навчання.

· Психоемоційна напруга знижує ресурсність учнів і вчителів.

· Соціально-сімейні обставини підсилюють нестабільність.

· Безпекові фактори формують хронічну тривогу.

· Перевантаження педагогів знижує їхню здатність здійснювати якісну підтримку.

У результаті ми отримуємо ситуацію, де і вчителі, і діти потребують системної, постійної, доступної психосоціальної підтримки. І наша інтервізія – це спосіб створити середовище, де педагог може отримати допомогу і навчитися краще підтримувати інших.

ОГЛЯД РЕСУРСІВ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМАМИ ПЗПСП

Психологічні дослідження виокремлюють чотири великі блоки особистісних ресурсів, які визначають, наскільки людина здатна відновлюватися після стресу, підтримувати інших і ефективно діяти в умовах невизначеності. У воєнний час саме ці групи ресурсів стають «опорними точками».

1.1. Психологічні ресурси стійкості (ціннісно-смислові ресурси)

Це фундаментальні установки, які дозволяють людині переживати кризу не тільки через біль, а й через усвідомлений вибір діяти.

Сюди належать:

· ціннісно-смислова орієнтація («я знаю, заради чого я працюю»);

· відчуття значущості своєї діяльності (робота вчителя – це внесок у майбутнє громади й країни);

· життєстійкість як здатність залишатися активним навіть у невизначеності;

· життєва задоволеність і базова довіра до світу;

· усвідомленість і здатність бачити довготривалу перспективу, навіть коли щоденність нестабільна.

У педагогічній діяльності ці ресурси проявляються як спроможність:

· зберігати професійну ідентичність;

· утримувати кордони;

· сприймати труднощі як тимчасові;

· бачити зміст у своїй ролі – навіть у кризові періоди.

1.2. Ресурси саморегуляції

Це внутрішні механізми, які допомагають управляти емоціями та поведінкою.

До них належать:

· локус контролю (відчуття, що я можу впливати хоча б на щось);

· самоефективність – віра у власні можливості;

· толерантність до невизначеності;

· здатність правильно оцінити ризики;

· рефлексія – уміння розпізнати свої емоційні стани.

· У сильного педагога саморегуляція проявляється як:

· вміння стабілізувати себе перед уроком;

· збереження рівного тону навіть під час стресової взаємодії;

· здатність приймати складні рішення, не впадаючи в дезорганізацію;

· уміння швидко «переключитися» після тривоги або обстрілу.

1.3. Мотиваційні ресурси

Це внутрішня енергія і внутрішні спонуки, які рухають учителя вперед.

Головним ресурсом тут є мотивація досягнення – бажання робити свою роботу якісно, завершувати завдання, допомагати дітям навіть у складних умовах.

У воєнний час мотиваційний ресурс часто страждає через втому, але саме він дозволяє:

· утримувати професійні стандарти;

· підтримувати дітей;

· долати щоденні перешкоди;

· зберігати відчуття впливу на майбутнє.

1.4. Інструментальні ресурси

Це конкретні уміння, тактики та професійні компетентності, які дозволяють діяти ефективно.

Сюди входять:

· педагогічні здібності;

· комунікативні навички;

· навички кризового реагування;

· навички організації безпечного середовища;

· цифрові компетентності;

· знання психосоціальної підтримки;

· стратегії самодопомоги та взаємодопомоги;

· профілактичні педагогічні техніки.

У часи війни інструментальні ресурси стають особливо значущими, бо дають змогу компенсувати обмеження та нестабільність.

СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМАМИ ПЗПСП

Після огляду ресурсів важливо зрозуміти: як ними користуватися?

Що конкретно робити вчителю, щоб стабілізувати і себе, і дітей у реальних умовах школи?

Розглянемо ключові управлінські стратегії.

2.1. Стратегія «Підвищення передбачуваності»

У стані невизначеності мозок дитини потребує чітких опор.

Рекомендації:

· встановлюйте сталі ритуали (початок уроку, коротка перевірка емоцій, завершення заняття);

· створюйте список «правил безпеки» у класі;

· використовуйте коротке проговорення плану: «сьогодні ми робимо ось це, це і це».

Техніки:

· «Мапа уроку»: коротко написані цілі, очікування і завдання;

· «3 хвилини прогнозу» – на початку уроку дати дітям відчуття структури.

2.2. Стратегія «Регуляція емоційного стану учнів»

Діти втомлені, виснажені, тривожні.

Практики для стабілізації:

· техніка «Глибокий видих довший за вдих» (самозаспокоєння нервової системи);

· «Чотири кути» – знайти в кімнаті 4 предмети певного кольору, щоб переключити увагу;

· мікропаузи для руху;

· 1 хвилина мовчазного дихання перед початком уроку.

2.3. Стратегія «Зміцнення ресурсності педагогів»

Зміна умов роботи вимагає постійного відновлення.

Ресурсні практики:

· Рефлексивні мікропаузи після складної взаємодії;

· «Ресурсний трикутник»: відновити тіло → емоцію → думку;

Як працює наш мозок?

🔺 Наші думки впливають на емоції та поведінку

🔺 Емоції формують поведінку і провокують певні думки

🔺 Поведінка впливає на подальші думки та викликає емоційний відгук

Якщо змінити одну складову, зміниться весь цикл

Вміти відслідковувати і виокремлювати що на що впливає і що викликає справжня майстерність, проте якщо оволодіти навичкою самоспостереження і самоаналізу (без критики, знецінювання і самозакопування) то можливо керувати своїм психоемоційним станом, врегульовувати себе і стабілізувати

· Планування «точок відпочинку» протягом тижня;

· Підтримувальні зустрічі колег – короткі інтервізії 10–15 хвилин;

· Санітайзинг інфо-потоку: обмеження військових новин перед уроками.

Управління емоціями вчителя = стабільність для дітей.

2.4. Стратегія «Розвиток толерантності до невизначеності»

Діти та вчителі живуть у постійному режимі змін, тому важливо навчитися не руйнуватися при кожному збою.

Практичні прийоми:

· «Що в моїй владі?»: поділ ситуацій на ті, на які можу вплинути, і на ті, де лише адаптуюсь;

· «План А – план B – план C» для уроків в умовах війни;

· «Гнучкі дедлайни» – адаптація очікувань до реальних умов.

2.5. Стратегія «Підтримка мотивації учнів»

Мотивація падає через втому, тривогу й перевантаження.

Методи:

· техніка «малих кроків»: розбивати великі завдання на маленькі;

· регулярний «короткий успіх»: підкреслювати навіть маленькі досягнення;

· «Індивідуальна траєкторія» – дозволити учневі здати частину роботи пізніше;

· давати вибір («зроби один із двох варіантів»);

· підтримувати навчання через інтерес (проєкти, дослідження, запитання).

ТЕХНІКИ ДЛЯ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ

Подам добірку технік, які можна використовувати безпосередньо на уроках, у перервах, під час кризових ситуацій.

3.1. Для стабілізації дітей

· «П’ять дотиків реальності»: назвати 5 предметів навколо, щоб повернутися в «тут і зараз».

· «Емоційний термометр»: діти показують пальцями рівень свого стану.

· Техніка «безпечного місця» (коротка уява простору, де дитина відчуває спокій).

3.2. Для педагогів

· «Стоп-сигнал»: коротка ментальна пауза перед реакцією.

· «Три запитання рефлексії»: що я відчуваю? що мені потрібно? що я можу зробити зараз?

· «Мікровідновлення» – 1 хвилина на розтягування, воду, дихання.

· «Папка ресурсів» – список власних методів відновлення, який учитель використовує регулярно.

3.3. Для класного колективу

· «Ритуал старту»: коротке привітання, запитання, перевірка стану.

· «Ритуал завершення»: 30 секунд підбиття підсумків.

· «Коло підтримки»: учні діляться тим, що їм допомагає долати складні моменти.

· «Позитивна хвилина» – коротке обговорення чогось доброго, що сталося за день.

ВИСНОВОК

Управління проблемами ПЗПСП в умовах війни – це не про ідеальні умови, а про грамотне використання ресурсів: стійкості, саморегуляції, мотивації та інструментальних компетентностей.

Ключові орієнтири:

· стабілізувати себе – і тоді можна стабілізувати дитину;

· зменшувати невизначеність там, де це можливо;

· забезпечувати ритуали безпеки й передбачуваність;

· підсилювати мотивацію через маленькі досягнення;

· підтримувати родину як частину системи;

· будувати колективну ресурсність у педагогічному середовищі.

← Повернутися до новин