Світла пам’ять

29 квітня 2021 року пішов з життя Михайло Федосійович Гетманець – доктор філологічних наук, професор, автор праць з історії російської та української літератур, теорії літератури, історії, педагогіки, а також мемуарів і художньої публіцистики.

Народився Михайло Федосійович 16 вересня 1923 року у селянській родині в селі Китайгород, неподалік від Чигирина, у самому центрі українських історичних земель. У 1930 році, коли почалася насильницька колективізація, сім’я змушена була переїхати до Харкова, де в селищі Харківського тракторного заводу пройшли дитинство і юність майбутнього науковця. У 1940-му році Михайло Федосійович з відзнакою закінчив середню школу і вступив на філологічний факультет Харківського університету, бо дуже любив поезію і сам писав вірші. У 1941 році навчання перервала війна, і після закінчення першого курсу Михайло Федосійович був призваний у діючу армію. Усі довгі чотири роки війни провів на фронті старшим сержантом-артилеристом, воював на кількох фронтах – Воронезькому, Брянському, Калінінському, 2-му Прибалтійському, Ленінградському. Після демобілізації наприкінці 1945 року повернувся до Харкова і продовжив навчання в університеті, а після його закінчення у 1950 році вступив до аспірантури при кафедрі історії російської літератури. У 1953 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук і почав працювати в Харківському педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, де за понад 60-річний період роботи повністю розкрився його талант педагога, організатора, науковця.

Про місце і роль Михайла Федосійовича в колективі красномовно свідчить його послужний список: з 1955 по 1985 рік – завідувач кафедри російської і зарубіжної літератури, з 1956 по 1965 – декан філологічного факультету, з 1966 по 1970 рік – ректор інституту, з 1985 по 2015 – професор кафедри.

У 1980 році Михайло Федосійович захистив докторську дисертацію «А.С. Макаренко і концепція нової людини в радянській літературі 1920-30-х років», і з цього часу його наукова діяльність стала особливо плідною.

Коло наукових інтересів вченого було надзвичайно широким: російська і українська література, історія, педагогіка, «Слово о полку Ігоревім», літературне краєзнавство.

Широка ерудиція, дослідницька сумлінність, чуття нового, сміливість у постановці і вирішенні наукових проблем – ось характерні риси Михайла Федосійовича Гетманця як науковця. Один із головних напрямків його дослідницької діяльності – «Слово о полку Ігоревім», якому він присвятив 6 книг і понад 40 статей. Другий важливий напрямок його дослідницької діяльності, що залишив помітний слід у науці, – Антон Семенович Макаренко як письменник і педагог. У результаті багаторічної співпраці з макаренкознавцями Німеччини, України та Росії вчений зібрав великий документальний матеріал, що дозволив по-новому висвітлити особистість А.Макаренка, його педагогічні погляди і літературну творчість. Особливу увагу в працях М. Ф. Гетманця приділено національним кореням творчості письменника-педагога, його концепції людини і художнім засобами її відтворення.

Педагог за покликанням і за своєю багаторічною професійною діяльністю, Михайло Федосійович завжди був особливо чутливим до проблем виховання і навчання молодого покоління. Узагальнюючи свій великий педагогічний досвід і співвідносячи його з сучасною педагогічною наукою, він обґрунтував нові завдання навчання і виховання молодого покоління в умовах ХХI-го століття. Його педагогічні ідеї, безумовно, збагатили сучасну науку виховання.

Дотримуючись традицій вітчизняного літературознавства, Михайло Федосійович з повагою ставився до новітніх теорій. На принципах академічності, толерантності, креативності ґрунтувалася його наукова школа, яку пройшли кілька поколінь молодих науковців – кандидатів і докторів наук. Серед його учнів відомі в Україні вчені – доктори філологічних наук, професори С.В. Безчотнікова, А.В. Кеба, С.В. Ленська, І.С. Маслов, В.І. Мацапура, О.М. Ніколенко, О.С. Силаєв, О.Г. Ткаченко.

Михайло Федосійович виявив неабиякий талант письменника-публіциста, він завжди жваво відгукувався на актуальні проблеми сьогодення. У його мемуарах «Про себе і про час» змальовано яскраві картини життя народу за радянських часів, бойові будні воїнів-артилеристів другої світової війни, розкрито духовний світ людини, що витримала тяжкі життєві випробування і зайняла почесне місце в суспільстві в мирний час.

Михайло Федосійович був Людиною з великої літери, людяною, мудрою, щиросердною. Важко говорити про нього у минулому часі…

Висловлюємо щирі співчуття родині Михайла Федосійовича.

Пам’ятаємо. Шануємо. Сумуємо.

Світла пам’ять світлій людині!