Вічна пам'ять

У листопаді 2021 року в ХНПУ імені Г. С. Сковороди була офіційно зареєстрована «Наукова школа професора Лідії Лисиченко» як послідовниці лінгвістичних положень і напрацювань історично закладеної Харківської філологічної школи. Назва наукової школи професора Л. Лисиченко: «Наукова школа комплексного дослідження української мови в діахронійно-синхронійному вимірі: від мовознавчих доробків представників і послідовників Харківської філологічної школи до сучасних наукових парадигм вивчення мови». 

Основні напрями наукових досліджень Школи пов’язані з теоретико-практичними питаннями мовознавства, закладеними в працях професорів — зачинателів Харківської філологічної школи, зокрема її фундатора Олександра Потебні, і розробленими в подальшому наступними науковцями в розвідках з історії та походження української мови, системного опису її структурних рівнів, зокрема, лексичного, фразеологічного, граматичного; її стилістичних ресурсів, функціонування в різних дискурсах (опис художніх і виражальних засобів мови). Представники Школи у своїх дослідженнях поглиблюють ідеї О. Потебні про зв’язок мови і мислення, що втілено в сучасних концепціях лінгвокогнітології, лінгвоконцептології, лінгвокультурології, у вимірі яких здійснюються мовознавчі дослідження харківських учених (проблеми концептуальної та мовної картин світу, опис концептів української мови). Також представники Школи реалізують теоретико-практичний досвід вивчення прагматичного потенціалу української мови як засобу комунікації.

Фундатором Школи — професором Лідією Лисиченко обґрунтовано комплексний підхід до наукового вивчення української мови, опису її різнорівневих одиниць у річищі таких дослідницьких підходів: порівняльно-історичний, психологічний, структуралістський, функціональний, когнітивний (лінгвоконцептуальний), комунікативний. Ця концепція є органічним продовженням і розвитком теоретико-практичного досвіду представників і фундаторів Харківської філологічної школи, а також їхніх послідовників і вихованців ХХ ст. — професорів Л. Булаховського, Ю. Шевельова, Ф. Медведєва, О. Юрченка, Л. Авксентьєва, Д. Ужченка, В. Акуленка, Л. Тарасова та ін.). У пропонованих теоретичних положеннях фундатора Школи проф. Л. А. Лисиченко, представлених у наукових монографіях і статтях, мова представлена не лише як багаторівнева структура, засіб номінації й комунікації, але і як засіб вербальної експлікації концептуальної картини світу (колективної й індивідуальної; наукової і художньої), як дискурсивна практика, у центрі якої людина — мовець і реципієнт. 

Лідія Андріївна Лисиченко (1928) — випускниця українського відділення філологічного факультету Харківського університету (1946 – 1951); по завершенні аспірантури захистила кандидатську дисертацію на тему «Особливості говірок східних районів (Куп’янського й Дворічанського) Харківської області» (1955 р.; науковий керівник — проф. Ф. Медведєв). Ця дисертація стала першим окремим дослідженням говірок названих слобожанських районів). З 1955 року (з перервою через реорганізацію) працює в Харківському державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди; викладає курси «Вступ до мовознавства», «Діалектологія», «Сучасна українська мова», «Старослов’янська мова», «Історія української мови», «Стилістика»; спецкурси із пунктуації, із вивчення мови художніх творів. 

У 1967 р. Лідія Лисиченко очолює кафедру української мови, якою керувала до 2003 р. Докторську дисертацію на тему «Семантична структура слова в українській мові» захистила 1978 року (здобула науковий ступінь доктора філологічних наук); 1981 р. отримала вчене звання професора. Увесь цей час Л. Лисиченко формувала кадровий потенціал кафедри української мови, «золотий» фонд якої свого часу складали професори С. Дорошенко, А. Ярещенко, О. Муромцева, доценти С. Стасевський, А. Свашенко; перші захищені аспіранти Л. Лисиченко — кандидати наук О. Олексенко, В. Бездітко, Л. Загребельна, П. Редін, І. Тимченко; викладач Л. Пєнцова; пізніше, на початку 90-х років кафедру употужнили кандидати наук С. Вакуленко й А. Даниленко, а далі колектив кафедри поповнювався викладацькою молоддю, яка здобувала свої наукові ступені й учені звання.

Персональні здобутки фундатора Школи, проф. Л. А. Лисиченко вимірюються якістю здійсненого нею наукового керівництва роботами аспірантів і докторантів, загальною кількістю захищених дисертантів; кількістю опублікованих наукових статей і монографій, у яких запропоновані нові ідеї й концепції наукового вивчення й опису української мови відповідно до тих чи тих напрямів і парадигм; кількістю навчальних підручників і посібників для потреб вищої та загальної середньої освіти; участю в науковому рецензуванні та опонуванні дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора та кандидата філологічних наук; участю в роботі спеціалізованих учених рад як голови та члена ради, участю в наукових конференціях як доповідача на пленарних і секційних засіданнях; виконанням функцій головного редакторі збірника наукових праць «Лінгвістичні дослідження» (1987 – 2015), а також участю в громадському житті вищого навчального закладу, міста Харкова й України загалом. 

Отже, загальні результати наукової діяльності проф. Л. Лисиченко такі: 

4 захищених докторів філологічних наук під її науковим керівництвом (Л. Пелепейченко, В. Сімонок, О. Маленко, К. Голобородько); 29 захищених кандидатів філологічних наук (О. Олексенко (професор), В. Бездітко, І. Тимченко, Л. Загребельна, П. Редін, О. Петрова, І. Козка, І. Каминін, О. Вербицька, Я. Сазонова, О. Каракуця, О. Грайворонська, В. Василенко, Т. Скорбач, Т. Щебликіна, І. Богданова, О. Таран, О. Єфименко, О. Малахова, А. Скачков, С. Помирча, А. Малиновська, Ю. Тимченко, О. Тихоненко, В. Яковлєва, Ю. Шпак, Т. Агібалова, Л. Дорошина, М. Шленьова);

понад 170 наукових праць, зокрема, одноосібні монографії: 1) Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. Харків: Вища школа, 1977. 144 с. 2) Лисиченко Л.А. Лексико-семантична система української мови. Харків: ХДПУ, 1997. 148 с. (друге видання 2006 р.); 3) Лисиченко Л.А. Багатозначність у лексико-семантичній системі: структурний, семантичний, когнітивний аспекти: Харків: ВГ Основа, 2008. 272 с.; 4) Лисиченко Л.А. Лексико-семантичний вимір мовної картини світу. Харків: ВГ «Основа», 2009. 192 с. 5) Лисиченко Л.А. Ці невичерпні глибини мови. Харків: ВГ «Основа», 2011. 308 с.; 6) Лисиченко Л.А. «І на тім рушникові...» : Монографія-мемуари. Харків: Видв-во «НТМТ», 2012. 276 с.; 6) Лисиченко Л.А. Говірки Східної Слобожанщини: поліаспектний аналіз. Харків, 2014. 144 с.;

співавторство в колективних монографіях та наукових виданнях: 1)  Мовний образ простору і психологія поета. Харків: ХДПУ, 2001. 150 с. (у співавторстві з Т. В. Скорбач); 2) Харківський державний педагогічний університет. Харків: ХДПУ імені Г. С. Сковороди, 2002 (розділ); 3) Харків — моя мала батьківщина. Харків: Вид-во ОВС, 2003 (розділи); 4) Кафедра української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди: традиції, досвід, персоналії. Харків, 2014. 124 с. (у співавторстві з О. А. Олексенко, О. О. Маленко, Т. Ю. Лисиченко); 5) Харківська філологічна школа. Лінгвістичні традиції. Харків: Видавництво «НТМТ», 2015. 232 с. (у співавторстві з Т. Ю. Лисиченко) та ін.;

навчальні посібники й підручники для потреб вищої та середньої школи (усього 25); словникові статті в лексикографічних виданнях; численні розвідки науково-популярного й енциклопедичного характеру; опонування й рецензування кандидатських і докторських дисертацій (понад 60) [Мовознавці України]. 

З ініціативи професора Л. А. Лисиченко наприкінці 80-х років ХХ ст. було поновлено діяльність Харківського історико-філологічного товариства, ініціаторами створення якого були свого часу О. Потебня та М. Сумцов (Л. Лисиченко — голова Товариства в 1989 – 1996 рр.). 

Така плідна наукова праця проф. Л. Лисиченко зумовила формування когорти її наукових послідовників у розробці питань українського мовознавства в динаміці його парадигм і підходів: від структуралізму (опис одиниць різних мовних рівнів) до антропоцентризму як провідної наукової методології у вивченні мови наприкінці ХХ — початку ХХІ ст. Наукові учні проф. Л. Лисиченко цариною своїх власних досліджень обрали лексикологію й фразеологію української мови, лінгвостилістику, термінологію, лінгвопоетику, лінгвоконцептологію, дискурсологію. Усі ці лінгвістичні практики сфокусовані на світоглядному й онтологійному розумінні мови та її функцій, що беруть початок від теорій О. Потебні та його наукових однодумців, серед яких і проф. Л. Лисиченко, яка адаптувала ідеї попередників до сучасних потреб наукового осмислення мови. 

Спираючись на науковий та навчально-педагогічний досвід учителя-фундатора Школи, учні-мовознавці також мають досягнення і як продуктивні науковці, і як наукові керівники, і як викладачі-практики (читають професійно орієнтовані курси діалектології, історії української мови, історичної граматики, старослов’янської мови, стилістики; академічний курс сучасної української мови; викладають в аспірантів дисципліни вільного вибору, зокрема когнітивну лінгвістику й лінгвоконцептологію; лінгвістичний аналіз тексту й дискурсу та ін.). Багато з наукових учнів проф. Л. Лисиченко мають свій послужний список захищених аспірантів, зокрема проф. Л. Пелепейченко (11); проф. О. Олексенко (10); проф. К. Голобородько (8); проф. О. Маленко (6); доц. П. Редін (8); доц. І. Тимченко (1), доц. Т. Лисиченко (1). 

Тож загальний доробок Школи проф. Л. Лисиченко має такі результати: під керівництвом представників Школи захищено 73 дисертації, із них: 5 докторських, 68 кандидатських; опубліковано понад 60 наукових монографій та понад 100 посібників і підручників з мовознавства й лінгводидактики; понад 300 наукових статей у фахових виданнях України та закордонних журналах (серед них проіндексовані в базах Web of Science та Scopus). Щороку представники Школи ініціюють і проводять наукові конференції з нагальних питань мовознавства; це зокрема — теоретичні проблеми тексту й дискурсу, практичні аспекти вивчення мови як стилістичного ресурсу, теорія мовної та концептуальної картин світу, мовна особистість та ідіостиль, сучасні виміри комунікації.

Локативний маркер Школи проф. Л. Лисиченко має достатньо широкий діапазон, адже її представники працюють у різних вишах міста Харкова: Національний університет цивільного захисту України, Національна академія національної гвардії України, Харківський регіональний інститут держуправління, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Харківський національний медичний університет, Харківський національний автомобільно-дорожній університет; Державний біотехнологічний університет, Харківська медична академія післядипломної освіти. Представлена Школа й у Львові — Національний університет «Львівська Політехніка», а також в одному з університетів Китаю. Багато з наукових учнів проф. Л. Лисиченко та їхніх наукових учнів очолювали й очолюють структурні підрозділи (факультети й кафедри) в закладах вищої освіти Харкова (О. Олексенко, І. Тимченко, Л. Пелепейченко, В. Сімонок, П. Редін, Т. Скорбач, І. Богданова, І. Каминін, К. Голобородько, О. Маленко, Я. Сазонова, Т. Щебликіна, О. Тихоненко, Н. Нікуліна, В. Борисов, Н. Щербакова), упроваджуючи в навчально-педагогічну та наукову діяльність професійні, дослідницькі та морально-етичні постулати проф. Л. Лисиченко. 

Принципи, покладені в основу виокремлення наукової діяльності творчого колективу вчених різних поколінь як наукової школи, зокрема, наявність загальної дослідницької програми, єдність науково-методологійних підходів, спільність світоглядних принципів і досягнення вагомих і переконливих наукових результатів, уповні реалізовані в науковій школі проф. Л. Лисиченко, яка є фундатором цієї школи й натхненником на нові продуктивні ідеї в царині сучасного мовознавства.

Докт. філол. наук, проф. Олена Маленко