Дослідження городища в с. Мохнач та його околицях

У 2017 році Середньовічна археологічна експедиція Харківського національного педуніверситету ім. Г.С. Сковороди продовжила дослідження в с. Мохнач Зміївського р-ну Харківської обл. та його окрузі. Зазвичай, головна увага була зосереджена на розкопках північного двору городища Мохнач, що відноситься до салтівської археологічної культури (друга половина VIII – середина Х ст. н.е.). У цьому сезоні роботи продовжено у спільному розкопі-Х (який увібрав у себе і розкоп-ХІ). У звітному сезоні вивчено 863,5 м², що збільшило єдину площу загальної ділянки до 8035,5 м².

Потужність культурного шару становила 25–30 см. В ранньосередньовічному горизонті інколи зустрічалися артефакти скіфського та нового і новітнього часів. Серед салтівських артефактів переважають, за звичай, уламки гончарного посуду, індивідуальних знахідок відносно небагато, хоча вони представлені практично всіма категоріями знахідок. До знарядь праці відносяться: ножі черешкові та з петлею на руків'ї, шильця, голки, зубило, пробійник, серп, пружинні ножиці, великий за розмірами різець по дереву (рис. 1, 1), уламок вістря наральника, рештки клепаного казана (все – залізо), уламки кварцитових жорен, зернотерок, точильних та шліфувальних каменів. До артефактів, що пов'язані з місцевим виробництвом заліза, слід віднести численні шматки чорнометалургійного шлаку та уламки від колб-тиглів залізоробних горен. Зброя представлена залізним дволопатевим черешковим вістрям стріли та залишками від парадного захисного обладунку. Кінську збрую презентують вудила із традиційними для салтівської культури стовпчиковими псаліями та підпружні пряжки. Серед предметів одягу та прикрас слід відзначити уламки дзеркала, дзвоника та дротяного браслету (все з бронзи), та половинку синьо-зеленої пастової намистини.

1. Різець по дереву, (гор. Мохнач);	2. Чересло (гор. Коропові Хутори).
Рис. 1. Залізні інструменти з салтівських городищ Харківської обл.

Серед індивідуальних салтівських знахідок пройдешнього сезону привертають увагу залишки захисного обладунку, що виявлені на дні зернової ями в складі групи предметів разом із рештками якогось поки не зрозумілого обряду із застосуванням вогню. Частини обладунку являли собою уламки бронзових платівок, що були обгорнуті тонким листовим металом білого кольору (?), по якому був нанесений тиснений (матричний -?) геометричний орнамент (рис. 2, 1). Ще однією важливою і вкрай рідкою для лісостепової зони Хазарії знахідкою є уламок шліфувальної плити з темно-рожевого слюдистого пісковику, по робочій поверхні якого вузьким зубильцем нанесені графіті у вигляді тюркських рун, що знаходять максимально широкі аналогії у всіх евразійських та азійських абетках (рис. 2, 2).
 

1. Частини захисного обладунку (кольоровий метал);	2. Уламок точильної/шліфувальної плити з рунами (2а – фото, 2б – фото в інверсійному світлі, 2в – промальовка).
Рис. 2 . Артефакти з городища Мохнач

Скіфські матеріали представлені бронзовими вістрями для стріл із втулкою, що відносяться до середини V – IV ст. до н.е. Новий час презентовано поодинокими уламками керамічного посуду та кахлів, речами побутового вжитку, а також округлими і сплющеними кулями від вогнепальної зброї

В цьому році на городищі Мохнач вивчено 8 з 9 віднайдених комплексів (всі салтівської культури): житло з двома відкритими вогнищами, наземна господарча будівля, погрібець, дві зернові ями та 4 господарчі ями.

За 3–3,5 км на південний схід від городища, на правому березі р. Гнилиця (ліва притока Сіверського Дінця), поблизу північно-західної околиці с. Скрипаї виявлено ще одне (вже 20-те за рахунком) відкрите поселення із відкладеннями салтівської археологічної культури. За традицією даного мікрорегіону воно  отримало чергову літерну нумерацію: селище Мохнач-Ф.

Роботи на городищі в с. Мохнач постійно приносять яскраві комплекси та унікальні знахідки, що стимулює подальше дослідження даної пам'ятки. Той факт, що, не зважаючи на більш ніж півстолітнє вивчення округи городища, тут практично щорічно виявляються нові пам'ятки, спонукає на подальше її обстеження.

В цьому році до археологічної лабораторії ХНПУ передано рідкісне ранньосередньовічне землеробське знаряддя, що виявлене на городищі Коропові Хутори і відноситься до салтівського кола старожитностей (рис. 1, 2). Це чересло I типу, яке характеризується коротким пероподібним лезом заточеним з обох боків. Загальна довжина інструменту – 52 см, лезо має довжину 10,5 см, ширину – 5,8 см. Ці розміри цілком вкладаються параметри вже відомих аналогічних інструментів із салтівських пам'яток (Кочеток, Суха Гомільша та городище Маяки), загальні параметри яких вкладаються в такі значення: загальна довжина 45,0–66,5 см, довжина леза становить 10–15 см, а його ширина – 5–11 см. Особливістю коропчанського чересла є наявність прямокутного в перетині перпендикулярного стовпчикового обмежувача у 9 см від краю черешка, що може свідчити про товщину гряділю орного знаряддя, до якого закріплювалося чересло.

Колода В.В.