Середньовічна археологічна експедиція

Викладання археології та археологічні експедиції розпочалися в нашому університеті ще до створення історичного факультету.

В 1991 році була створена Середньовічна археологічна експедиція нашого університету на чолі з кандидатом історичних наук, доцентом кафедри історії України Колодою В.В., яка  вже майже 20 років проводить дослідження на Харківщині та за її межами (рис. 20). Викладання теоретичного курсу археології України, проведення археологічної практики та розширення польових досліджень потребують постійного удосконалення та оновлення організації наукової роботи.

Основу експедиції завжди складають студенти нашого історичного факультету, однак щорічно в її роботі беруть участь наші випускники, студенти інших факультетів та вузів нашого міста, школярі з Харкова і області, гості і дослідники з інших наукових центрів України та ближнього закордоння.  За довгі роки були проведені дослідження на багатьох стародавніх пам’ятках, яки охоплюють історію України з часів енеоліту (IV тис. до н.е.) до періоду заселення Слобожанщини (друга половина ХVII –  ХVIII ст.).

Рис. 20. Карта наших досліджень.

Серед них слід відзначити найбільш цікаві та важливі:

1. Археологічний комплекс в с. Верхній Салтів (Харківська обл., к. VIII – ХVIII ст.) – городище, селище (посад і поділ) та 4 могильники салтівської археологічної культури, а також археологія козацьких часів. 1996-1998, 2001, 2004 роки дослідження.

Цей ранньосередньовічний археологічний комплекс, що складається з городища із цитаделлю, великого селища й чотирьох катакомбних могильників, був відкритий в 1900 р. Він дав назву салтовской археологічній культурі середини VIII - середини X ст. н.е. (Хазарський каганат).  Основним об'єктом дослідження було селище - близько 2000 м² розкритої нами площі. За стратиграфією простежується три культурних шари. Верхні 20 см - відкладення XX століття. До глибин 40-60 см залягає культурний шар часів заселення Слобожанщини (ХVII–XIX ст.). Салтівський культурний шар часів Хозарського каганату (середина VIII – середина Х ст.) розташовується під ним і досягає глибини 1,3-1,8 м. У двох останніх культурних горизонтах виявлені різноманітні житлові й господарські комплекси (рис. 21, 22), а також численний і різноманітний матеріал.

Рис. 21. Розкопки у Верхньому Салтові.	Рис. 22. Слобідський льох ХVIII ст.

Досліджено також і 10 поховань на катакомбному могильнику-4. Всі поховання зроблені по обряду інгумації з наступною деструкцією кісткових решток людини (рис.  23). Супроводжувальний матеріал багатий і різноманітний: знаряддя праці, зброя, кінська упряж, прикраси, побутові й культові предмети. Роботи на південно-західній ділянці могильника-3 дозволили виявити ритуальний рів і залишки кількох тризн (рис. 24). Окрім того, рятівними роботами на одній з сучасних приватних садиб було відкрите ранньосередньовічне гончарне горно по випаленню керамічного посуду (рис. 25)

Рис. 23. Аланське поховання ІХ ст. на Верхньосалтівському могильнику.	Рис. 24. Посуд, який знайдено у Верхньосалтівському могильнику.	Рис. 25. Дослідження гончарного горна у Верхньому Салтові.

2. Археологічний комплекс в с. Мохнач (Харківська обл., І тис. до н.е. – ХІХ ст. н.е.) – городище залізної доби, розгалужена система селищ – з епохи бронзи до часів заселення Слобожанщини. 1999-2001, 2005-2008 роки дослідження.

• Середньовічна експедиція ХНПУ імені Г.С. Сковороди 2017 року

Протягом багаторічних досліджень городища та його округи виявлено близько 20 поселень різних епох, вивчено близько 4000 м² загальної площі.  Центральним об'єктом дослідження є городище зі складною системою оборонних споруд (рис. 26), які зводилися в кілька етапів. Найбільш ранні оборонні лінії були створені наприкінці скіфського часу – на межі V-IV ст. до н.е. (рис. 27). У хозарський час (наприкінці VIII – у IХ ст. н.е.) були побудовані потужні дерев'яні стіни на складному кам'яно-ґрунтовому фундаменті (рис. 28, 29). Три південних поперечних лінії оборони були зведені племенем сіверян напередодні утворення Київської Русі (у другій половині X – на початку XI ст. н.е.). Крім того, тут подекуди виявлений культурний шар і досипання деяких валів, що датуються кінцем ХVII - ХVIII ст. З XIХ ст. частина площі городища використовується як цвинтар.

Рис. 26. План городища в с. Мохнач.	Рис. 27. Дослідження скіфського валу.	Рис. 28. Розріз валу хозарського часу.	Рис. 29. Нашарування валів різних епох.

Культурного шару скіфського часу тут не виявлено, хоча знахідки, що датуються кінцем V – IV ст. до н.е. присутні в нижньому горизонті культурного шару. Виявлені житлові й господарські комплекси, а також предмети матеріальної культури свідчать про інтенсивне життя тут у раннім середньовіччі - середина VIII - початок Х ст. н.е. (рис. 30, 31). Відзначимо й той факт, що з ІХ ст. спостерігається змішання культурних традицій східних слов'ян періоду й багатоетнічного населення, що складало салтово-маяцьку культуру Хозарії.  роботами на городищі вивчені ковальська та гончарні майстерні (рис. 32), кілька поховань та культових об'єктів.

З кінця ХVII у н.е. і по сьогоднішній день південна частина мису городища використовується під цвинтар. При дослідженні слов'янського культурного шару були виявлені й поховання часів заселення Слобожанщини (рис. 33).

Рис. 30. Слов'янське житло Х ст.	Рис. 31. Аланське житло ІХ ст.	Рис. 32. Дослідження гончарної майстерні.	Рис. 33. Цвинтар ХVII–ХІХ ст.

3. Археологічний комплекс Коробові Хутори (Харківська обл., І тис. до н.е. – Х ст. н.е.) – городище і велике селище з культурними нашаруваннями скіфського часу та раннього середньовіччя (північнокавказькі алани та слов’яни-сіверяни). 2003-2007 роки дослідження.

Цей комплекс (близько 50 га) складається з городища та значного за площею селища. Городище виникло в скіфський час наприкінці V ст. до н.е., в хозарські части (кінець I тис. н.е.) воно отримало потрійну лінію кам'яно-ґрунтових фортифікацій (рис. 34). На самому городищі досліджена будівля раннього залізного віку з матеріалами IV ст. до н.е. (рис. 35) та слов'янська садиба, що складалася із заглибленого житла, літньої кухні, льоха, господарчої будівлі та кількох господарських ям.

Рис. 34. Розріз валу цитаделі городища Коробові Хутори.	Рис. 35. Рештки будівлі скіфського часу.

Найбільш інтенсивне життя на величезному сусідньому селищі вірувало в часи Хозарського каганату (з середини  VIII – по середину Х ст.). В цей час тут проживали алани – вихідці з Північного Кавказу, та болгари, тюрки, угри, а, можливо, й слов'яни. Про плідну взаємодію цих етносів свідчать численні матеріали домобудування (рис. 36, 37). Нашими дослідженнями приблизно намічені древні дороги й можливе місце пристані на правом березі р. Сіверський Донець, зібраний значний набір артефактів раннього середньовіччя (рис. 38).

Рис. 36. Розчистка аланського двокімнатного будинку ІХ ст.	Рис. 37. Аланське житло зі слов'янською піччю.	Рис. 38. Розчистка середньовічної амфори.

4. Городище залізної доби біля с. Водяне (Харківська обл., V ст. до н.е. – поч. Х ст. н.е.) – городище-сховище скіфоїдного осілого населення ранньої залізної доби та центр сіверянської родової общини. 2002-2003 роки дослідження.

Городище виникло тут наприкінці скіфського періоду раннього залізного віку (IV в. до н.е.). Але найбільший інтерес викликає північна частина городища, відгороджена валом на межі VIII-IХ ст. н.е. У цей період сюди приходить група східнослов'янського племені сіверяни. На сьогодні досліджено 2500 м^2, загальної площі, виявлено 11 заглиблених жител різної конструкції (рис. 39, 40), кілька господарських будівель та дві відкритих печі (рис. 41).

Рис. 39. Робота на городищі Водяне.	Рис. 40. Розчистка сіверянських жител на Водяному.	Рис. 41. Ротаційні жорна.

5. Городище Кочеток - I (Харківська обл., ІХ – середина Х ст.) – місто-фортеця часів Хозарського каганату. Досліджувалось у 2005 рік.

Під час розкопок було знайдено місце тимчасового табору війська сина Володимира Мономаха Мстислава, який зупинявся в цьому місці  у 1111 р., під час походу на половців. Доказом цього є розбитий кухонний горщик із родовим знаком Мстислава Володимировича (рис. 42)

Рис. 42. Дно горщика зі знаком Мстислава Володимировича Мономаха.

6. Давній Галич (Івано-Франківська обл., ІХ – ХV ст.) столиця Галицько-Волинського князівства. 1998-1998 роки дослідження.

Разом з експедицією Прикарпатського державного університету брали участь в дослідженні оборонних та житлових споруд столиці Галицько-Волинського князівства, що зараз знаходиться в с. Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської області (рис. 43). Окрім того, досліджували цвинтар ХV ст. біля стін Успенського собору в тому ж селі (рис. 44).

Рис. 43. Робота на розкопі Галича.	Рис. 44. Дослідження цвинтаря ХV ст.

7. Давньоруське городище та селище біля с. Городне (Харківська обл., ІХ – поч. ХIV ст.). Досліджувалися у 2002 рік. (рис.45, 46)

Роботи носили рятувальний характер і мали невелику площу дослідження. Вони були пов'язані з порушенням культурного шару незаконними розкопками так званих "чорних археологів". Удалося виявити цікаві знахідки слов'янського періоду ( IХ-Х ст.) і часу існування Давньоруської держави ( ХI-ХIII ст.). На даному пам'ятнику простежуються й матеріали ХVII-ХVIII ст. - час заселення Слобожанщини. Цікаво відзначити, що в даній місцевості поселення нового часу виникали у вигляді окремих хуторів по балках правого берега річок Мерла й Мерчик.

Рис. 45. Городище Городне.	Рис. 46. Слов'яно-руське селище в Городному.

8. Раннєсередньовічний комплекс в м. Вовчанськ (Харківська обл., ІХ – поч. Х ст.) – центр одного з мікрорегіонів Хозарського каганату. 1994-1995 роки дослідження.

Ранньосередньовічнвый археологічний комплекс розташовується на східних околицях міста на правом бережу р. Вовча. Він складається з городища й чотирьох великих селищ. Усі відносяться до салтівської археологічної культури (середина VIII - середина Х ст. н.е.). Основним об'єктом дослідження були оборонні споруди городища, які складалися із трьох концентричних ліній захисту (рис. 47). Дві зовнішні являли собою систему " рів-вал". Внутрішнє укріплення являло собою цитадель. Її стіни мали внизу товщину 6-8 м (рис. 48). Конструкція стін цитаделі складалася із внутрішнього й зовнішнього панцирів, які виготовлялися з декількох шарів рваного піщанику, глини й крейдового щебеню, або ж мали вигляд плетеної каркасної конструкції з кам'яним зміцненням. Простір між панцирами заповнювалося сумішшю чорнозему, дрібних крейдових щебенів, каменів і побутового сміття. Центральний двір городища мав площу всього 0,9 га. Культурний шар на ньому був відсутній. Швидше за все, воно використовувався лише як притулок для населення сільськогосподарської округи під час загрози. У просторі між оборонними стінами виявлені залишки декількох великих будівель без вогнищ. Вони, імовірно, використовувалися для зберігання продовольчого запасу на випадок облоги городища. Загальна досліджена на городище площа становить більше 2000 м².

Рис. 47. Розріз фортечних споруд на городищі у Вовчанську.	Рис. 48. Рештки цитаделі Вовчанського городища.

На схід від городища, на селище салтівської культури № 2, виявлені залишки горна по отриманню заліза

9. Ранньосередньовічне святилище в с. Верхня Писарівка (Харківська обл., ІХ ст. н.е.) – племінний культовий центр населення Хозарії. Досліджувалося в 2002 рік.

Відомості про нього надійшли від місцевих краєзнавців. Залишки святилища у вигляді кам'яного жертовника з обробленої кварцитової плити розташовані на одній із садиб вищезгаданого села (рис. 49, 50). Умови розташування жертовника (частка володіння) не дозволили провести масштабних досліджень. Наявні супутні матеріали дозволяють припустити, що досліджений кам'яний жертовник входив до складу святилища одного з  мікрорегіонів Хозарського каганату ( VIII-Х ст.),центр якого знаходився у с . Верхній Салтів.

Рис. 49. Салтівський жертовник до розчистки.	Рис. 50. Жертовник після розчистки.

10. Ремісничий центр в урочищі Роганіна (Харківська обл., ІХ ст.) – чорна металургія та гончарство. 1988-1991, 1993 роки дослідження.

Даний пам'ятник відноситься до кола старожитностей салтівської археологічної культури й датується IX в. н.е. Досліджено більше 5700 м² (практично повністю) і виявлено 6 ямних горнів для виробництва заліза (рис. 51), а також 4 двокамерних горни для випалу гончарної кераміки (рис. 52). Цей ремісничий центр забезпечував залізом і кухонними горщиками невелику сільськогосподарську округу. Він не мав постійного населення й функціонував лише в період між сільськогосподарськими роботами. Про відсутність постійного населення свідчать знахідки двох невеликих тимчасових жител з вогнищами. Одне з них було досить комфортабельно для свого часу (рис. 53)

Рис. 51. Залізоплавильне горно в урочищі Роганіна.	Рис. 52. Гончарне горно з урочища Роганіна.	Рис. 53. Тимчасове житло майстрів з Роганіна.

11. Трипільське поселення біля с. Більшовці (Івано-Франківська обл., к. IV – ІІІ тис. до н.е.). Досліджувалося в 2000 рік.

Разом з експедицією Прикарпатського державного університету брали участь в дослідженні селища трипільської культури (рис. 54, 55).

Рис. 54. На розкопках трипільського поселення.	Рис. 55. Розчистка трипільських знахідок.

12. Чорнометалургійний центр біля с. Фащівка (Луганська обл., ІХ ст.). Досліджувався в 1992 рік.

Загальна досліджена площа - близько 700 м². Виявлено 5 добре збережених залізоробних горнів. Середній обсяг робочого простору для виробництва заліза становить 1,4 м³ (Рис. 56, 57). Польовими та аналітичними дослідженнями встановлено, що в даному ремісничому центрі наприкінці I тис. н.е. створено близько 2000 кг заліза для потреб місцевого степового болгарського населення, що входило до складу Хозарського каганату Нижній культурний шар представлений знахідками зрубної археологічної культури (XIV - XIІ ст. до н.е.). В ньому виявлені залишки склепінної печі, кремінний і кістяний інвентар, фрагменти кераміки; особливий інтерес представляє набір кістяних і кремінних інструментів для обробки шкіри.

Рис. 56. Залізоплавильне горно з Фащівки.	Рис. 57. Горн зі створення заліза у Фащівці.

13. Селище салтівської археологічної культури біля с. П'ятницьке (Харківська обл., VІІІ–ІХ ст.). Дослідження розпочато у 2008 рік.

Наші дослідження лише розпочато. Їх головна – вивчення кочівників раннього середньовіччя на теренах нашого краю: час їхньої появи, причини й хід процесу їх переходу від кочового до осілого способу життя, взаємовідносини із сусідніми племенами слов'ян, процес формування культури лісостепової Хозарії. На цей момент розкопано кілька жител (рис. 58) і господарських комплексів різних епох від зрубної культури  ХIV–ХІІ ст. до н.е. (рис. 59) і  до салтівської культури Хозарського каганату VІІІ–Х ст. н.е.). Особливий інтерес викликає виявлення слов'янської печі в будівлі з ліпною кочівницькою керамікою (рис. 60), що говорить про тісні контакти місцевих слов'ян і сторонніх сюди наприкінці I тис. н.е. тюрко-болгарських племен.

Рис. 58. Розчистка салтівського житла у П'ятницькому.	Рис. 59. Горщик зрубної культури.	Рис. 60. Після розчистки печі-кам'янки.