Серед представників Харківської лінгвістичної школи виокремлюється постать Ольги Георгіївни Муромцевої — доктора філологічних наук, професора, засновниці кафедри українознавства (1992), на сьогодні — кафедри українознавства і лінгводидактики.
У центрі наукових інтересів професора О.Г. Муромцевої — історія й розвиток української літературної мови та проблеми її нормалізації, лексикологія, дериватологія, стилістика і культура української мови, методика викладання української мови, проблеми мови й суспільства.
Ольга Георгіївна Муромцева народилася 16 лютого 1938 року в селищі Хотімля на Харківщині. 1960 року закінчила філологічний факультет Харківського державного університету імені О. М. Горького за спеціальністю «українська мова та література». Від 1960 до 1964 року працювала лаборантом на кафедрі української мови цього закладу і в редакції газети «Харківський університет».
Упродовж 1962 – 1966 років навчалася в заочній аспірантурі Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР. З 1964 року починає науково-педагогічну діяльність у Харківському державному педагогічному інституті ім. Г. С. Сковороди на посаді викладача, старшого викладача кафедри української мови.
Основні курси лекцій: «Сучасна українська мова (Морфологія)», «Культура мови вчителя», «Ораторське мистецтво». 1968 року захищає кандидатську дисертацію на тему «Семантичні зміни в групі суспільно-політичної лексики української літературної мови другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.».
1986 року захищає дисертацію «Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.» на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук; 1988 року отримує вчене звання професора.
1992 року професор Муромцева виступила ініціатором створення кафедри українознавства в ХДПІ імені Г. С. Сковороди, яка призначалася для викладання циклу українознавчих дисциплін на всіх нефілологічних факультетах.
Наукові праці Ольги Георгіївни в галузі лексикології, історії української літературної мови, стилістики, семантики, семасіології, морфології, словотвору, соціолінгвістики, методики та культури викладання української мови відзначені позачасовою актуальністю, прагненням ретельного наукового аналізу різнорівневих мовних одиниць і мовленнєвих явищ.
Особливо значущими є статті «Розвиток лексики української літературної мови в 60 – 70 роках ХІХ століття» (1979), «Запозичення у сфері суспільно-політичної української термінології» (1980), «Деякі питання семантичного розвитку української літературної мови внаслідок взаємодії з російською» (1981), «До проблеми престижу мови»(1983), «Головні процеси розвитку лексичного складу української літературної мови в другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття» (1983), «Актуальні питання вивчення української мови у вищій школі» (1998) та ін., навчальні посібники «Методичні рекомендації до курсу «Культура мови вчителя» (1999), «Збірник вправ з сучасної української літературної мови: Морфеміка, словотвір, морфологія» (1999); українознавчі праці: «Рух за національне відродження й національну незалежність» (Рідний край. Навчальний посібник з народознавства, 1999) тощо.
Найвагомішою у творчому доробку Ольги Георгіївни є монографія «Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття» (1985), у якій ґрунтовно розглянуто процеси розвитку лексичного складу української літературної мови на матеріалі художньої літератури, публіцистики, досліджено словотворчі процеси, запозичення слів і семантичні зміни, що сприяли збагаченню лексичного складу української літературної мови в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття, простежено внесок видатних представників українського слова у збагачення української літературної лексики.
Значне місце в науковій спадщині Ольги Георгіївни посідають дослідження з історії української літературної мови. Услід за Ю. Шевельовим, вона розглядала проблему становлення української літературної мови та роль українських письменників як Сходу, Центру, так і Заходу України, у її збагаченні, починаючи від Г. Сковороди, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Глібова, А. Свидницького, Марка Вовчка, П. Куліша, Ганни Барвінок, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, не оминаючи Ю. Федьковича, О. Маковея, І. Франка і завершуючи О. Кобилянською.
Визначальною рисою праць професора О. Г. Муромцевої як мовознавця є поєднання системності, ґрунтовності та всебічності в будь-якому з її наукових досліджень, прагнення до комплексного розкриття наукової концепції.
У статтях, присвячених мові творів українських письменників, Ольга Георгіївна послідовно розглядає лексичне багатство творів, здобутки в галузі словотвору, стилістичне використання морфологічних форм і категорій, риси синтаксису, виразно підкріплюючі наукові висновки багатим і переконливим ілюстративним матеріалом. Її детальний науковий опис вводить читача у творчу лабораторію письменника, допомагає збагнути стилістичні тонкощі, напрям його мовних пошуків, що забезпечує поглиблене розуміння як літературного процесу, так і шляхів розвитку української літературної мови.Саме такою є книга професора О. Г. Муромцевої «З історії української літературної мови» (2008).
Професор О. Г. Муромцева не обмежувала свою творчість винятково науковою роботою. Великого значення вона приділяла популяризації української мови та культури. Ось чому з-поміж різноманітних аспектів наукової діяльності О. Г. Муромцевої вагоме місце посідає робота з укладання енциклопедії «Українська мова» (2000). Енциклопедичні статті О. Г. Муромцевої — це своєрідний спектр її наукових зацікавлень, напрямів дослідницької думки, крок щодо утвердження стилю академічного письма, широкої популяризації знань з української мови.
О. Г. Муромцева уклала статті щодо визначення та характеристики окремих груп лексики («Англіцизм», «Галичанізм», «Германізм»), мовних типів («Язичіє»), варіантів та напрямів розвитку мови («Західноукраїнська мовно-літературна практика», «Українсько-німецькі мовні контакти» (у співавторстві з В. В. Скачковою),з науково-біографічних відомостей постатей відомих мовознавців («Гладкий Петро Дмитрович» (у співавторстві з З.Т. Франко), «Курило Олена Борисівна», «Лисиченко Лідія Андріївна», «Наконечний Микола Федорович»).
Значна кількість праць Ольги Георгіївни присвячена стану й статусу української мови в Харкові, що додавало піднесення престижу української мови, її популяризації серед широких верств населення.
Формат наукової, націєтворчої діяльності Ольги Георгіївни сягав державногорівня, зокрема її популяризаторська праця сприяла поверненню до вітчизняного читача творів Івана Багряного. Професор Муромцева здійснила наукове редагування бібліографічного покажчика (1996) та художніх творів (2000) відомого українського письменника, патріота, політичного діяча. Цього ж року з метою популяризації національних звичаїв і традицій нею було підготовлено народознавчий календар «Криниченька».
Варті уваги глибоко аналітичні виступи, підготовлені у співавторстві з її чоловіком професором кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Ігорем Вікторовичем Муромцевим на IV й V Міжнародних конгресах україністів у Харкові (1996 рік) та в Одесі (1999 рік), Міжнародному з’їзді славістів, Міжнародному конгресі української інтелігенції.
Прагнучи вивести здобутки українознавчої науки на світовий рівень, Ольга Георгіївна плідно співпрацювала з видатним мовознавцем ХХ ст., професором Гарвардського університету Ю. В. Шевельовим, що додавало вагомості українській лінгвістичній науці, її світовому визнанню.
За видатні досягнення в галузі наук професор О. Г. Муромцева була нагороджена знаком «Відмінник народної освіти УРСР».Рада директорів Американського інституту біографій обрала Ольгу Муромцеву почесним членом жіночої професійно-консультаційної ради, а її ім’я занесено до бібліографічного довідника «Видатні жінки-науковці». Ім’я видатного мовознавця професора О. Г. Муромцевої занесено до енциклопедії «Українська мова».
Усе своє життя професор О. Г. Муромцева плідно керувала науковою роботою докторантів, аспірантів та пошукачів, створивши власну наукову школу. Під її керівництвом захистили дисертації 9 кандидатів філологічних наук зі спеціальності «українська мова», які сьогодні працюють на різних факультетах ХНПУ імені Г. С. Сковороди та університетах міста Харкова:
Професор Муромцева О. Г. — авторка понад 120 наукових праць, серед яких монографії, 10 навчальних та методичних посібників, збірники вправ із сучасної української літературної мови (морфеміка, словотвір, морфологія), 92 наукові статті, книга вибраних праць.
За глибиною досліджень наукові праці професора О. Г. Муромцевої належать до таких, що мають загальнолюдську цінність, оскільки, відбиваючи риси особистості автора, перейняті шляхетною метою – плекати культуру української мови.
Розвиток мовознавчих ідей професора О. Г. Муромцевої в наукових працях учнів
Наукові ідеї О. Г. Муромцевої в царині лексикології, історії української літературної мови, стилістики, морфології, словотвору плідно розвинулися в мовознавчій діяльності її учнів, що зумовило формування наукової школи професора Муромцевої, представники якої є гідними продовжувачами лінгвістичних і суспільних пріоритетів відомого вченого.
У дисертаційному дослідженні В. В. Скачкової «Німецькі запозичення в сучасній українській літературній мові» (1990) уперше було представлено науковий опис слів німецького походження, що історично адаптувалися в лексико-семантичній системі української мови; виявлено різнорівневі шляхи цієї адаптації, зокрема культурно-історичні умови й часові межі входження германізмів до складу української мови,окреслено денотативно-сигніфікативну сферу цих запозичень, виявлено їх словотвірну й стилістичну парадигму.
В. В. Скачкова працює в ХНПУ імені Г.С. Сковороди з 1974 року. Учене звання доцента присвоєно 1992 року. З 1990обіймає посаду завідувача кафедри німецької філології.
Наукові зацікавлення А. М. Нелюби, реалізовані в кандидатській дисертації (1992), пов’язані з вивченням і науковим описом словотворчих засобів розмовності як функціонально-стилістичної категорії. А. М. Нелюба – автор численних публікацій й окремих видань (монографії, посібники, словники) з питань стилістики й культури мови, словотвору, термінознавства, лексикографії, методики викладання української мови. Явище економії в словотвірній номінації української мови стало об’єктом досліджень у докторській дисертації А. М. Нелюби (2008), що стала першою спробою лінгвістичного осмислення явищ економії, визначення їхніх виявів у межах різних способів словотворення в українській мові. У дисертації встановлено факти, засоби і способи експліцитної економії в словотвірній номінації, закономірності їх вияву й реалізації, причинно-наслідкові зв’язки.
У дисертаційній роботі Т. Ю. Бакакіної «Відбиття явищ інтерференції та їх стилістичне використання у творах Г. Ф. Квітки-Основ’яненка російською мовою» (1996) представлено аналіз процесуфонетичного й лексико-граматичного взаємопроникнення українських і російських словоформ у мові повістей класика української літератури, виявлено рівні інтерференції, стилістичний потенціал цього мовно-мовленнєвого явища. Відзначено, що інтерферовані мовні одиниці є засобом індивідуальної характеристики персонажа, створення національного колориту в мовній картині тексту.
Питання культури української мови в періодичних виданнях української діаспори США і Канади стали предметом наукового вивчення в кандидатській дисертації О. С. Дьолог (1996). Уперше в українському мовознавстві зібрано й систематизовано матеріали, які висвітлюють намагання представників української діаспори США і Канади не лише зберегти рідну мову в чужомовному оточенні, але й сприяти закріпленню її норм, вироблених протягом тривалого розвитку. Автор розмежовує явища запозичення та інтерференції, показує їхню роль і місце в різних умовах побутування української мови, її контактів з іншими мовами, доводить зв'язок культуромовних проблем діаспори з тими проблемами, які є актуальними і для сучасної України.
У дисертації Л. В. Чурсіної «Словотвірна валентність основ французького походження в сучасній українській літературній мові» (1998) висвітлено питання дериваційної сполучуваності франкомовних основ, що увійшли до складу української мови. Встановлено, що на словотвірну сполучуваність цих основ впливають інтралінгвістичні й екстралінгвістичні (тенденційні) фактори, здатні виявити валентнісний потенціал основ та їхні дериваційні домінанти, характерні для словотвірного ресурсу саме української мови.
Лінгвопоетичний аспект української мови, з проблематики якого було захищено кандидатську дисертацію «Структура метафори в поезії Б. - І. Антонича» (1998) є предметом наукових досліджень Н. І. Варич. У дисертації вперше було визначено основні семантичні типи метафор відповідно до мовно-художньої моделі світу поета. На основі міфософського підходу до метафори як ідіопоетичного явища охарактеризовано структурно-семантичні особливості виявлених конструкцій, з’ясовано взаємовплив структури метафори та її функцій. Лірику Б. - І. Антонича розглянуто в річищі набутків вітчизняної і світової літератури початку ХХ століття, а поетичну мову митця досліджено в контексті об'єктивного розвитку мови поезії минулого сторіччя.
Н. І. Варич працює доцентом кафедри українознавства і лінгводидактики ХНПУ імені Г. С. Сковороди, має публікації з лінгвостилістики, лінгвокультурології, культури мови. За її науковим керівництвом було захищено кандидатську дисертацію (2010) С. О. Бєлєвцової «Міфологема в українській поетичній моделі світу першої третини ХХ століття (на матеріалі творів В. Свідзінського і М. Драй-Хмари). Міфологеми інтерпретуються в роботі як елементи міфу, актуалізовані відповідно до світоглядно-ціннісних орієнтирів митців або культурного мегаконтексту. Доведено, що в поетичних ідіостилях названих авторів органічно поєдналися елементи національного світосприйняття й символістських та неокласичних художньо-естетичних пошуків.
У дисертації О. С. Черемської (2002) «Лексична та граматична інтерференція в сучасній українській літературній мові як наслідок українсько-російського білінгвізму (на матеріалі преси Харківщини 50 – 80-х років ХХ ст.). було досліджено й систематизовано явища українсько-російської мовної взаємодії, що з’явилися в сучасній українській літературній мові внаслідок тривалого контактного білінгвізму, спричиненого дією екстралінгвістичних чинників. Здійснено аналіз російськомовних інтерференційних запозичень у сучасній українській літературній мові, виявлених методом суцільної вибірки в пресі Харківщини 50 – 80-х рр. ХХ ст. Проведено лексико-семантичну та структурно-семантичну класифікацію інтерферем, досліджено основні механізми інтерференції на граматичному рівні.
О.С. Черемська захистила докторську дисертацію (2020) з питань діяльності Харківської філологічної школи (XIX — першої третини XX ст.).
У роботі було запропоновано цілісний погляд на історію Харківської філологічної школи, починаючи від її виникнення (10-ті роки XIX ст.) і до часу найвищого розквіту (20-ті роки XX ст.). В історії розвитку школи виокремлено чотири етапи, диференціювання яких зумовлене еволюцією наукової думки в європейському мовознавстві та зміною напрямів лінгвістичних досліджень. З'ясовано, що одним із найвагоміших здобутків школи стало розроблення й ухвалення першого академічного правопису української мови, який увійшов в історію вітчизняного мовознавства як Харківський правопис (1929).
Дисертація Л. П. Петрової (2003) «Власне ім’я як засіб інтелектуалізації поетичного мовлення (на матеріалі поезій Ліни Костенко)», присвячена аналізові власного імені як найбільш вагомого засобу інтелектуального збагачення поетичного мовлення Ліни Костенко. Уперше власне ім’я в художньому тексті підлягає комплексному аналізові як лексична одиниця, що виявляє складники інтелектуалізму поетичного мовлення. У роботі запропоновано класифікацію онімів за семантико-культурологічними типами, що відображають коло інтелектуальних пошуків поетеси. З’ясовано, що найбільш суттєвим у творах Ліни Костенко є символізація власного імені, його здатність у згорненому вигляді містити концепцію художнього твору, тяжіння до актуалізації внутрішньої форми, здатність виступати домінантою стилістичних прийомів і фігур тощо.
У дисертаційній роботі В. В. Мерінова «Взаємодія граматичного значення й граматичної форми у вираженні лексико-граматичної категорії роду іменника» (2003) було здійснено аналіз взаємодії граматичного значення й граматичної форми, проаналізовано явища асиметрії та варіантності у вираження лексико-граматичної категорії роду іменника в українській мові. Це матеріалізується через невідповідності граматичного значення граматичній родовій формі в іменників – назв осіб за професією, посадою, званням, прізвищах іменникового типу, через граматичну полісемію іменників спільного роду, варіантність родових форм та граматичну синонімію іменників-неістот.
61168, м. Харків, вул. Валентинівська, корп. А, к.209
доктор філологічних наук, професор
Ім'я великого українського філософа, поета і народного просвітителя Г.С.Сковороди в офіційній назві нашого університету.
Українська
English
